Село моє на Сигли берегах,
Оточене лісами, мов віночком,
Біжить з глибин віків твоє життя,
Правдиве й чисте, мов вода в струмочку.
Моє мале гірське село, ти загубилося між високими вершинами Карпат. Мало хто знає твою історію, твій побут і, зрештою те, що віками збиралося краплина до краплини в душах людських ти виколисуєш в своїй колисці все нових і нових людей, проводжаєш в задуми в нелегку життєву дорогу, гордо зустрічаєш їх змужнілими і радієш славі, яку несуть вони тобі, повернувшись зрілими мужами.
Швидко збігає з гори Магура маленьке чисте джерельце, з шумом пробиваючи собі стежину, щоб перетворитися в річку. Яку либохірці називають Сиглою.
Джерельце ми порівнюємо з життям людини, бо ж вперше бачимо світ так само маленькими , згодом мужніємо, набираємося сил, стаємо дорослими людьми, а джерельце - великою річкою. Шумить – вирує водиця в р. Сиглі.
